У Ліверпулі створені хороші умови для розвитку музичних гуртів, тому не дивно, що так процвітає регіональний шоубізнес. Один із доказів цього – Ліверпульський художній коледж і його талановиті студенти. Ще в 1973 році сталась одна історія, яка підтверджує, що творчий потенціал у місцевої молоді просто шалений. Вона пов’язана з гуртом Deaf School (у перекладі – “Школа глухих”), і саме про нього ми будемо говорити далі на liverpoolski.
Як усе починалось
У це важко повірити, але починалось усе зі звичайної різдвяної вечірки. Студенти Ліверпульського коледжу мистецтв об’єдналися, щоб грати на ній у кінці семестру в 1973 році. Але те, що вони зробили, було не просто добре, а чудово. Юні музиканти виграли конкурс Melody Maker, після чого змогли підписати контракт із Warner Brothers. Це дозволило їм випустити три повноцінних альбоми впродовж 3 років – з 1976 по 1978.
Історія
Про цих молодих людей говорили, що вони відродили ліверпульську музику для цілого покоління, а журналіст Пол Дю Ноєр вважав їх другим колективом за важливістю для міста після “Бітлз”. Як же вони вийшли на арену шоубізнесу Британії?
Ранній етап
У 1973 році студентам Ліверпульського художнього коледжу потрібно було зробити танцювальний номер на різдвяну вечірку. Енріко Каділлак-молодший, провідний вокаліст групи молодих людей, що погодились на це, згадував, що до складу команди тоді міг увійти будь-хто. На сцені зібралось аж 13 осіб! Несподівано вони виграли рок- та фолк-конкурс і стали займатися музичною справою серйозно. Сприяло цьому те, що репетиції, які відбувались на Метью-стріт у колишній школі для глухих, побачив Дерек Тейлор, публіцист The Beatles і співробітник Warner Brothers. А він був зворушений до сліз.
Музичні шоу, які влаштовували на ранньому етапі учасники Deaf School, були дещо хаотичними, еклектичними. Склад поступово скоротився, однак виконавців усе одно було забагато. Вони одягали на себе різноманітні барвисті костюми, використовували різні інструменти на власний розсуд, але вже тоді відзначались відмінним рівнем виконавчої майстерності.
Експерименти зі стилем, перші результати
У першого альбому “2nd Honeymoon” був стиль, що корінням уходить у кабаре. Пізніше вони рухались до більш жорсткого звучання, близького до панк-року, який тоді набирав щораз більшу популярність завдяки своїй бунтарській гостроті. В альбомах “Don’t Stop The World” (1977) та “English Boys/Working Girls” (1978) вплив панк-року відчувається, там простежується навіть певна агресивність.
Активна реклама від Warner Brothers не допомогла досягти успіху в англійських чартах. Гурт мав своїх шанувальників, але їхнє коло було обмеженим. Не стали успішними й спроби підкорити ринок США, куди команда закинула свої перші два альбоми. З комерційної точки зору все завершилось невдачею. Вочевидь, це вплинуло на те, що “Діф Скул” і “Ворнер Бразерс” припинили співпрацю у 1978 році. Учасники почали працювати самостійно, дехто з них мав хороші результати в музичній індустрії.
Як склалася доля учасників
Ось що відомо про долю учасників.
- Співачка Бетт Брайт очолювала власний гурт The Illuminations. Оскільки вона вийшла заміж за вокаліста Madness, Саггса, у неї були нагоди творчої співпраці навіть удома.
- Ян Річі став плідним композитором, продюсером і студійним музикантом.
- Клайв Лангер став одним із провідних продюсерів звукозапису 1980-х і 1990-х років. Він працював, зокрема, з Madness, Morrissey, David Bowie, Dexys Midnight Runners і Bush.
- Бас-гітарист Стів Ліндсі заснував гурт The Planets і потрапив на Top of the Pops з піснею “Lines”.
- Енріко Каділлак-молодший, справжнє ім’я якого Стів Аллен, приєднався до Яна Брауді, аби сформувати Original Mirrors. Пізніше Аллен створив теж доволі цікавий творчий проєкт The Perils of Plastic.
- Ерік Шарк продовжив співпрацювати з Джеффом Девісом і заснував Probe Plus.
Возз’єднання
У 1998 році більша частина колишніх учасників гурту Deaf School знову об’єдналися, щоб давати концерти. Один із виступів у Ліверпулі був перетворений на альбом “2nd Coming” (“Друге пришестя”).
Ці творчі люди продовжували робити живі концерти і тішити ліверпульську публіку. Особливий сплеск активності спостерігався з 2006 року. Дехто відгукувався, що гурт не просто викликав ностальгію по старих часах, а створював неймовірне шоу, здатне вразити уяву.
У листопаді 2022 року Deaf School зазнав певних змін, щоб грати в лондонському Клубі “100”. Але надалі учасники колективу, які залишились, відвідували й Ліверпуль.
Підсумки
Гурт не був на вершині британських чартів і не підкорив музичний Олімп Англії, але він дійсно виявився потужною творчою силою та кинув виклик жанровим корифеям. Коли “Діф Скул” повернувся до Ліверпуля, то мав тут постійне місце для виступів – Eric’s Club на Метью-стріт. Тут колись вони починали, тут є гаряча фан-база.
Члени групи грали в стилі мюзік-холу, виступи були певною мірою театральними. Вони вплинули на ціле покоління доморощених талантів, зокрема Echo And The Bunnymen, Frankie Goes To Hollywood і Teardrop Explodes. А журналіст Пол Дю Ноєр з нагоди 40-річного ювілею гурту написав книгу Deaf School: the Non-Stop Pop Art Punk Rock Party.
Майже всі учасники гурту зробили успішну кар’єру, але найбільше вразив гітарист Клайв Лангер, який став видатним продюсером.