У Ліверпулі дрег давно бути екстравагантним чи приголомшливим шоу. Тутешні бали – частина міської культури, зі своєю історією, улюбленими локаціями, і навіть музейними експозиціями. Місцева сцена не формується за американськими лекалами, а має власний настрій, у якому змішались гумор, обговорення соціальних тем і просто веселощі з місцевим колоритом. На liverpoolski.com ви знайдете найцікавіші подробиці історії цього явища.
Як дрег-культура потрапила до Ліверпуля
Усе почалося задовго до того, як дрег-культура опинилася на афішах чи в реаліті-шоу. Формат балів, або шоу, з перевдяганням має коріння в нью-йоркських залах, де в 1980-х роках сформувалась особлива культура, яку називали «ballroom». Її учасники змагалися в образах, танцях, категоріях, де на першому плані були краса, стиль і самовираження. Згодом ці ідеї швидко поширились і за межі США, особливо в містах з активним нічним життям.
Ліверпуль у той час уже вирізнявся сильною клубною сценою, театральною самодіяльністю й вуличною музикою, яка часто ставала стартовим майданчиком для місцевих артистів. Тут було достатньо простору для експерименту – як у музиці, так і у візуальному перформансі. У клубах типу Garlands або The Lisbon почали з’являтися перші артисти, які грали на гендерних питаннях. Вони створювали образи, додаючи до своїх виступів театральні елементи. Це ще не були повноцінні дрег-бали в сучасному розумінні, але сцена вже починала формуватися.
Те, що відбувалося в ті роки в нічному Ліверпулі, не завжди потрапляло до об’єктивів камер або газет. Але саме тоді почали складатися регіональні традиції: свої улюблені артист(к)и, свої теми, свої жарти. Це була культура, яка ще не йшла в наступ, але вже чітко заявляла про себе в тих межах, які тоді мала. Саме цей період став основою для подальших трансформацій – коли дрег виходив за межі розважального сегмента і починав грати глибшу роль у візуальному коді міста.
Особливо важливою була участь людей, які розвивали ці сцени не заради хайпу, а щоб мати місце, де можна бути собою. Бали, навіть у зародковій формі, стали відповіддю на обмеження, які існували в публічному просторі. Вони дали змогу створювати середовище, де важливі не статус чи репутація, а уява, артистизм і внутрішній світ. І в це явище кожен клуб робив власний внесок із характерним для закладу колоритом.
Перші дрег-перформанси Ліверпуля не були копіями американських шоу. Вони радше відображали характер самого міста – трохи іронічний, з ухилом у театральність. Багато з тих ранніх подій збереглися тільки в спогадах, але саме вони заклали основи того, що пізніше стало повноцінною індустрією. Кожен виступ був маленькою історією, сплетеною з гумору та бажання бути побаченим.
Формування дрег-сцени: від культових персон до повноцінних балів
Згодом настав час, коли ліверпульська дрег-культура перестала бути елементом клубного життя нічних клубів. У неї з’явились обличчя, наприклад Лілі Севідж у виконанні Пола О’Ґрейді. Ще один відомий образ – The Vivienne. Її шлях починався саме в місцевих клубах, а згодом привів до перемоги в першому сезоні британської версії RuPaul’s Drag Race. Але значення The Vivienne виходить за межі титулів. Саме вона показала, що ліверпульська сцена здатна давати сильних, харизматичних виконавців зі своєю школою, стилем і почуттям гумору, яке не сплутаєш ні з чим іншим.
З розвитком цієї сцени дрег почав виходити з тіні. З’явилися організовані події, афіші, які анонсували тематичні вечори, змагання, навіть освітні сегменти. Слово «бал» почало звучати не як стилізація під щось нью-йоркське, а як власний формат – із місцевим колоритом, специфічною енергетикою, постійними гостями й власними легендами. Тут були не настільки важливі танцювальні навички чи дорогі костюми, скільки сам створений образ.
У певний момент дрег отримав повноцінну сцену, зокрема музейну. В експозиціях Liverpool Museum дрег-перформанс представлений як частина візуальної та культурної історії міста, поруч із музичними рухами, стилем 1980-х, і боротьбою за увагу та визнання.
Форма швидко вийшла за межі «професійних» шоу. Дрег-бали перетворились на події, де міг виступити будь-хто – головне, щоб були образ, ідея та харизма. Це зробило формат відкритим і живим. З’явився простір для нових імен, аматорських груп, учасників, які не прагнули слави, а радше шукали спілкування та знайомств. І тоді змінилася сама суть дрег-шоу.
Поступово навколо подій формувалися спільноти. Люди приходили не лише подивитись, а й підтримати «своїх», чогось навчитися, спробувати себе, дати волю фантазії.
Як дрег став частиною культурного ландшафту в Ліверпулі
З часом у Ліверпулі дрег-бали перестали бути подією для своїх. Вони стали частиною міського ритму – такою ж помітною, як вуличні фестивалі або музичні виступи біля доків. Цьому сприяло кілька чинників.
По-перше, відкритість майданчиків. Події почали проводити не лише в нічних клубах, а й у театральних приміщеннях, галереях, освітніх центрах. Це поступово змінило сприйняття дрегу як чогось маргінального. Тепер він опинився в одному ряду з іншими культурними подіями.
По-друге, сама атмосфера міста. Ліверпуль має довгу історію музичних і субкультурних рухів – тут звикли до нестандартного, іронічного, візуально яскравого. Тож дрег легко знайшов своє місце. Його не потрібно було «просувати» – він розвивався природньо, поруч з постпанком і вуличними поетами. Дрег-бал міг відбутися де завгодно: в ангарі, бібліотеці, навіть на площі.
Цікаво, що дрег-бали не обов’язково перетворювалися на шоу. Багато з них включали воркшопи, дискусії, розбір образів і рухів. Люди могли прийти без макіяжу, без досвіду – просто з ідеєю або внутрішнім поривом. І отримати підтримку, сцену, мікрофон. Це вже було щось глибше, ніж розвага.
Змінився і глядач. Якщо раніше це були переважно знайомі або завсідники сцени, то потім до них приєдналися студенти, туристи, дослідники культури, випадкові перехожі, які побачили яскравий перформанс і вирішили залишитися. Для багатьох бал був способом побачити щось нове, посміятись, захопитись, відчути дух свободи, який для Ліверпуля був характерний завжди.
Ставлення суспільства до дрег-балів
Частиною дрег-балів завжди була ЛГБТ-спільнота, до якої ставлення суспільства в усі часи було неоднозначним. При цьому поступово воно змінювалось, оскільки дрег-бали виконували розважальну роль і водночас запрошували до конструктивної розмови.
Фотопроєкція Queen у Walker Art Gallery показала це дуже чітко: однакову увагу приділили як міжнародним іменам, так і місцевим виконавцям, представивши їх з гідністю й повагою як серйозне мистецтво. Там показали, що дрег – це не якась чудернацька забава, а реальні історії, тонка робота з образом і твердий меседж про непокору нав’язаним межам.
Якось під час ЛГБТ-місяця в Музеї Ліверпуля, обговорення дрег-практик посіло важливе місце. Воно стало частиною освітніх програм, де обговорювали історичні події. Хоча бали з переодяганням чоловіків у жінок (і навпаки) колись були табуйованими темами в освіті, тепер часи змінилися – зокрема, завдяки таким комерційним форматам, як FunnyBoyz, які продовжують збирати публіку за квитками, дозволяючи дрегу жити.
Але навіть у такому форматі іноді з’являються доволі різкі меседжі: через карикатуру чи провокацію артисти підкреслюють абсурд певних соціальних конструкцій – влади, гендеру, суджень. Іноді протестні акценти подаються в легкій розважальній формі. Часом це просто художній крок: коли образ домінує над текстом і змушує задуматися. А буває, що перформанси в публічних місцях – це короткі, але гострі коментарі до того, що відбувається в Ліверпулі чи країні.